Що постає в нашій голові при згадці цього слова? Біла палата, ліжко з металевими бильцями, різноманітна апаратура і т.д. Лікарня це місце скорботи… Що дня, що години туди приходять все нові і нові люди, які хочуть дізнатись про те, що їх турбує, які хочуть почути, що з ними все буде гаразд, але тільки частині із них щастить почути ці слова.
Коли ти чуєш слова «заповніть будь ласка анкету, нажаль ви повинні залишитись» то зразу загострюються всі рецептори, настрій зразу падає нижче можливого рівня, з’являється страх, сум, відчай…
Коли лежиш в білому ліжку, в тобі в вену вводять якусь позору рідину, яка має покращити здоров’я, але зразу після першої ночі твоя палата персикового кольору, з тумбочками, розетками і ліжками починає здаватись одинокою сірою камерою в якій тебе ув’язнено і відрізано від суспільства… Але це лише маленька скалка, це далеко не найгірше….
Коли в ночі ти прокидаєшся від крику малої дитини, що захлинаючись від плачу, на все горло кличе маму, то ти включивши свій плеєр, стараєшся це заглушити, та попри реву музики, що грає ледь не на всю потужність, в вухах все одно відлунює цей розпачливий дитячий голос….
Важко дивитись дитині у вічі, яку на візку везуть на операцію… Важко дивитись в засмучені і нажахані очі, на засмучене лице, яке виражає страх перед тим що його чекає, поступово провалюючись в темряву під дією наркозу…
Дівчина лежить після операції, не в змозі нормально поворухнутись, замріяно дивиться у вікно і що хвилини перевіряє телефон, чекаючи дзвінка чи SMS повідомлення від коханої людини, і що разу сумно відводячи очі від пустого екрану. Але її лице починає сяяти щастям коли до повної палати хворих заходить та єдина людина, яку вона чекала, заради якої варто жити, і цілуючи бере за руку, розмовляє і ділиться своєю життєвою енергією. І її очі горять від щастя прижимаючи перед сном подарованого іграшкового ведмедика, тоді від нею відходять невидимі хвилі спокою і блаженства…
Одягаючись, заправляючи постіль, в якій пролежав цілий тиждень, ти відчуваєш внутрішню радість і спокій що все вже по заду і стоячи вечором в душі, ти відчуваєш як зникають кайдани, які опутували тебе, ти відчуваєш, що все закінчено, що все вже по заду, залишились лише спогади і маленький шрам на лівій руці.
P.S. Соррі мене щось трохи занесло)))
Немає коментарів:
Дописати коментар